Українські народні пісні — це фольклорні твори, які зберігаються в народній пам’яті і передаються з вуст в уста. Твори анонімні, бо імена першотворців як правило невідомі. Народна пам’ять зберегла нам лише деякі імена авторів народних пісень. Це Маруся Чурай, авторка пісень «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «3а світ стали козаченьки» — це козак Семен Климовський — «Їхав козак за Дунай».
Вийшли в поле косарі Косить ранком на зорі. Приспів: Гей, нуте, косарі, Бо нерано почали; Хоч нерано почали. Так багато утяли До обіду покосили. Гострі коси потупили. Приспів. По обіді спочивали, Гострі коси поклепали. Приспів. Увечері холодком Йшли додому всі рядком. Приспів. А в стоги як
В моєї родини жито та пшениця, В мене, нещасної, кукіль та метлиця. В моєї родини коші та підкопи, В мене, нещасної, лиш чотири снопи. В моєї родини женці поле вкрили, В мене, нещасної, журавлики збили.
Котився віночок по полю Да просився в женчиків додому; «Ой додому, женчики, ходіте, Да мене у стодолу візьміте. Нехай же я в стодолі спочину, А восени знову па поле вплину. Бо вже я дрібного дощику напився, Вже ж я буйних вітриків начувся, Вже ж я од соненька напікся, Од ясного місяця насвітився,
Косить ранком на зорі. Вийшли в поле косарі. Ей нуте, косарі, що нерано почали; Хоч нерано почали, та багато утялиі До обіду покосили, Гострі коси притупили. Ей нуте, косарі, що нерано почали. Хоч нерано почали, та багато утяли! По обіді оддихали, Потім коси поклепала. Ей нуте, косарі, що нерано
А у лісі оживки, ожинки, ожинки, оживки, В вашім селі обжинки, обжинки, обжинки. Дожали ми зарання, зарання, Заріжте вам бараавя, барання. Розказала вам дівка, нам дівка, нам дівка, Де схована горівка, горівка, горівка, — У коморі на полиці, на полиці У новенькій бербениці, бербеннці.
Маяло житечко, маяло, Як у полі стояло; А тепер не буде маяти, А буде в стодолі лежати. До межі, женчики, до межі, Бо мої пиріжки у дежі. До краю, женчики, до краю, То я вам пиріжечка покраю. Котився віночок по полю, Просився в женчиків додому: «Возьміте мене, женчики, з собою Та занесіть мене до
До Петра зозулі да кувать, да кувать, До осені дівці да гулять, да гулять. До Петра зозуля накувалася, До осені дівка нагулялася. Да ніколи ж мені да погуляти. Поведу свекорка да продавати. Що за того свекра да сім кіп дають, За рідного батька ціни не складуть. Да ніколи ж мені да погуляти, Поведу
Купайло, Купайло, Де ти зимувало? Зимувало в лісі, Ночувало в стрісі, Зимувало в пір’ячку, Літувало в зіллячку. А ми рутоньку посієм, посієм, Зелепую руту, жовтий цвіт Посієм! А ми рутоньку пополем, пополем, Зеленую руту, жовтий цвіт Пополем А ми рутоньки нарвемо, нарвемо, Зеленую руту, жовтий цвіт
Ой наш господар-виноград Посіяв житечко та й сам рад. Ой він по полю гуляє, Свої женчики скликає: «Ідіте, женчики, додому, Вже ж нагулялись по полю. Вже ж ви ходили-гуляли, Густе житенько зжинали. Густе житенько зжинали, Часті копойки ставляли». «Ой весело, господару, весело, Що ми віночок несемо.
Іване, Івашечку, Не переходь же да доріжечки; Іване-Івашечку, Іване-Івашечку! Як перейдеш, виноват будеш; Виноват будеш — і коника збудеші Як поймаєм, порубаєм На дрібен мак, па капусточку, Та посієм тебе в трьох городочках; В трьох городочках та на трьох грядочках Та виросте з тебе три зілини, Три