Прийшов купало, так треба, щоб і гречка в землю упала
Від сивої давнини збереглися у пісенній скарбниці українського народу купальські пісні, виконувані напередодні свята Івана Купала. Цей день приблизно збігається з датою літнього сонцестояння — найдовшого дня року й широко відомий багатьом землеробським народам Європи. Основні елементи свята — культ сонця, розкладання багаття, збирання трав 1 рослин, купання та обливання водою тощо.
У купальських піснях часто фігурують образи Кострубонька, Марени, Маринки, Купалочки. Уславлення їх піснями, іграми, танцями — це поклоніння та магічне заклинання сил природи, від яких первісна людина повністю залежала, була безпорадною в боротьбі з ними і в такий спосіб намагалася вплинути на стихію І вимолити в неї сприятливу погоду, багатий врожай, збільшення достатку.
Протягом усього свята зелень відіграє значну роль: ритуальне вбирання у вінки, прикрашання дерев та місця проведення обрядових дій, так само, як і гойдання на гойдалках, має сприяти гарному росту рослин, зокрема хліба.
Свято починається з розкладання біля обрядового дерева багаття — обов’язкового атрибуту купальської ночі. Паливо для святкового вогнища хлопці збирають по всьому солу. Просити не годиться, тому односельці утворюють так звану «перейму»: виносять і складають на вулиці старі солом’яники, розсохлі бочки, подерті кошики, тріски та поліна. Хлопці все це пакують у великий куль — козуб і несуть до купайлиці, де під дівочі співи розкладають величезне багаття. Потім молодь стрибає через нього, щоб пройти перед жнивами обряд очищення вогнем, адже чим вище людина стрибає над вогнем, тин вищою виросте пшениця.
Подекуди купальське дерево з веселими вигуками та сміхом розривають, а гілки відносять на город і розкидають по грядках, бо вірять, що це сприятиме гарному врожаю городини. Купальські ж вінки зберігають удома протягом року як символ достатку та врожайності.
Загалом купальські пісні сповнені життєрадісних емоцій та експресії, вони співаються переважно при розкладанні вогню та під час перестрибування через багаття. Купальські пісні й сьогодні складають для нас не тільки історичний, але й великий художній інтерес. Народ проніс їх крізь віки як своє духовне надбання, яскраве поетичне багатство, як безсмертну традицію колективних свят землероба-трударя. Це справжній гімн людині, гімн природі, уособлення мрій, надій і сподівань селянина-хлібороба.
Купайло, Купайло, Де ти зимувало? Зимувало в лісі, Ночувало в стрісі, Зимувало в пір’ячку, Літувало в зіллячку. А ми рутоньку посієм, посієм, Зелепую руту, жовтий цвіт Посієм! А ми рутоньку пополем, пополем, Зеленую руту, жовтий цвіт Пополем А ми рутоньки нарвемо, нарвемо, Зеленую руту, жовтий цвіт
Іване, Івашечку, Не переходь же да доріжечки; Іване-Івашечку, Іване-Івашечку! Як перейдеш, виноват будеш; Виноват будеш — і коника збудеші Як поймаєм, порубаєм На дрібен мак, па капусточку, Та посієм тебе в трьох городочках; В трьох городочках та на трьох грядочках Та виросте з тебе три зілини, Три
Коло води-моря ходили дівочки, Коло Мариночки. Купало! Гратиме сонечко На Йвана! Пішли дівочки та по ягодки. Коло води-моря ходили дівочки, Коло Мариночки. Купало! Гратиме сонечко На Йвана! Уже дівочки поплели віночки. Коло води-моря ходили дівочки, Коло Мариночки. Купало! Гратиме сонечко На Йвана!
Ой на Йвана зілля рвала, в городі садила, Межи всіми парубками Йвана полюбила. Нема Йвана, нема Йвана, нема Іваночка, Лишилася по Йвану гарна співаночка. Ой кобуло не гриміло на самого Йвана, Я би свому миленькому горіхів нарвала. Ой варвала та й сховала повну опівочку, Миленькому на коляду, а й на