Зозулька кує – копи рахує
Жниварські чи обжинкові пісні є складовими обрядів, пов’язаних із хліборобськими жнивами. Вони фактично завершують календарний цикл. Жнива хоч і є періодом важкої праці, але знаменують кінець хліборобського року.
Так, наприклад, співають величальних пісень першому снопу. У самі жнива співають, ідучи в поле та з поля. Серед мотивів цих пісень одним з провідних є й величання господаря та господині, піднесення їх кропіткої праці. Часто багатство художніх засобів, сама побудова пісні — все підпорядковано одній меті: передати втому женців, змушених працювати, не розгинаючи спини. Постійні повтори словесних конструкцій типу «не виженуть», «не зложить», «не «лічити» підкреслюють величезний об’єм роботи, посилюють враження від зображеного в пісні, змушують наочно уявити піт, що ним просочилась сорочка, напругу та біль у суглобах, відчути співчуття до трударів. Водночас висловлюється надія на швидкий відпочинок. Образи ж птахів і тварин, їх допомога людині під час виконання тих чи інших робіт демонструють тісний зв’язок життя українця з природою.
Вийшли в поле косарі Косить ранком на зорі. Приспів: Гей, нуте, косарі, Бо нерано почали; Хоч нерано почали. Так багато утяли До обіду покосили. Гострі коси потупили. Приспів. По обіді спочивали, Гострі коси поклепали. Приспів. Увечері холодком Йшли додому всі рядком. Приспів. А в стоги як
В моєї родини жито та пшениця, В мене, нещасної, кукіль та метлиця. В моєї родини коші та підкопи, В мене, нещасної, лиш чотири снопи. В моєї родини женці поле вкрили, В мене, нещасної, журавлики збили.
Котився віночок по полю Да просився в женчиків додому; «Ой додому, женчики, ходіте, Да мене у стодолу візьміте. Нехай же я в стодолі спочину, А восени знову па поле вплину. Бо вже я дрібного дощику напився, Вже ж я буйних вітриків начувся, Вже ж я од соненька напікся, Од ясного місяця насвітився,
Косить ранком на зорі. Вийшли в поле косарі. Ей нуте, косарі, що нерано почали; Хоч нерано почали, та багато утялиі До обіду покосили, Гострі коси притупили. Ей нуте, косарі, що нерано почали. Хоч нерано почали, та багато утяли! По обіді оддихали, Потім коси поклепала. Ей нуте, косарі, що нерано
А у лісі оживки, ожинки, ожинки, оживки, В вашім селі обжинки, обжинки, обжинки. Дожали ми зарання, зарання, Заріжте вам бараавя, барання. Розказала вам дівка, нам дівка, нам дівка, Де схована горівка, горівка, горівка, — У коморі на полиці, на полиці У новенькій бербениці, бербеннці.
Маяло житечко, маяло, Як у полі стояло; А тепер не буде маяти, А буде в стодолі лежати. До межі, женчики, до межі, Бо мої пиріжки у дежі. До краю, женчики, до краю, То я вам пиріжечка покраю. Котився віночок по полю, Просився в женчиків додому: «Возьміте мене, женчики, з собою Та занесіть мене до
Ой наш господар-виноград Посіяв житечко та й сам рад. Ой він по полю гуляє, Свої женчики скликає: «Ідіте, женчики, додому, Вже ж нагулялись по полю. Вже ж ви ходили-гуляли, Густе житенько зжинали. Густе житенько зжинали, Часті копойки ставляли». «Ой весело, господару, весело, Що ми віночок несемо.
А в нашого господаря мальована призьба, Сіло собі кругом столу женчиків із триста. Женці гожі, женці гожі, жінки й молодиці, А дівчата кучеряві, хлопці чорнобривці.
Вийди, Раздиие, до Нас, Відбери Війок від Нас. Не вийдеш викупити, Підемо Го пропити. Проп’ємо Вінок Кругленький За Медок Солоденький, І з Перцем Оковиту, Слив’янку Соковиту. А Наш Вінок Красний, Як в Небі Місяць Ясний, А стільки Колосочок, Скільки в Небі Звіз дочок. Не Зірка Ясна зійшла, Раздиня
Да вже сонце котиться, Нам додому хочеться. Ой час і пора нам до куреня; Ой час і давно, А ми не йдемо, Приказу ждемо Од пана свого.
А вже сонце заходить, А місяченько сходить. Женці вже дожинають, Стигле жито кінчають. Жніте, женчики, жниво, — Буде горілка й пиво.