Уявлення про небо первісні люди мали здавна, бо наочно бачили, що з нього йдуть їм світло й дощ, тому й обожнювали його з найдавнішого часу. Небо — це все те, що над намb. Слов’яни почитали небо й молилися до нього. За вірою наших предків, небо — це місце, де живуть боги, це палата Божа, а зорі — то вікна, в які вони виглядають і дивляться на світ, на людей. На небі все добре, бо Боже, звідси й наше старе прислів’я: “Батьки раді своїй дитині й неба прихилити”. На певне явище в нас кажуть: “дар Божий”.
От би жити, як у богів за дверима.
В основі духовності будь-якого народу лежать світоглядні уявлення, котрі, зокрема, проявляються через систему вірувань та повір’їв. Народний світогляд українців має три основні шари: демонологічний, міфологічний і християнський. Перший пов’язаний із персоніфікацією як надзвичайних природних явищ, так і конкретних предметів оточуючого світу, у яких вбачаються демони. Мусимо визнати, сьогодні вів найбільш життєздатний.
В основі другого шару лежить обожнювання природних, переважно небесних, стихій, уособлених в образах богів. Система уявлень про богів — міфологія — вже відтворює їх певну ієрархічність, виділяючи головних богів і богів другорядних.
Християнська ж релігія абсолютизувала цю ієрархічність, разом із тим намагаючись якщо не зруйнувати стару світоглядну систему, то максимально пристосувати її до своїх потреб. Результатом такого протиборства ідей стало те, що людина несвідомо “сповідує” всі три віри, і це відчувається й нині.
Як правило, чітко усвідомлюючи, до якої християнської віри ми належимо, ми часто паралельно віримо в упирів, русалок, дідька тощо та водночас “молимося на сонце”. Багато хто з нас чув від свого старенького дідуся (бабусі) розповіді про великих богів, які над природою владні (бога чисел або небесного коваля — Сварога), а також жахливі розповіді про живих мерців, відьом, яких часто можна побачити над дахом або ж лісовика, який мешкає отут по сусідству — у тому темному лісі, що його з віконця видко. При цьому старенький не забував хреститися…
І це природно, бо в основі сучасних вірувань лежить могутній шар архаїчних уявлень. І найбагатшим у ньому є пантеон, адже кожен бог, що його створила народна уява, — це велетенська фігура, вражаючий, колоритний образ.
В українській міфології пантеон досить різноманітний, хоча й не становить цілісної системи, як, скажімо, давньогрецький чи давньоримський. Причин цьому декілька. По-перше, він замикався на обслуговуванні верхівки суспільства, не маючи глибинної народної основи; по-друге, не встигнувши створити розгалуженої системи, він змушений був трансформуватися через інтенсивне поширення християнства, котре більше відповідало суспільним інтересам. Головна ж причина полягає в току, що міфологи протистояла така розвинена світоглядна система, як демонологія, котра становила саме їство українців-русів. Звідси й міфологія мала певне демонологічне забарвлення, поскільки ті природні або космічні сили, які уособлювалися тими чи іншими богами, сприймалися як окремі явища, хоч і наділені божественними властивостями.
Бог Вітру (вихору, бурі), покровитель погоди, син Сварога (Сварожич). У Велесовій книзі читаємо: "Стрибог свистів, у степах"; "А Стрибог вітри яритиме на землю". Про те, що Вітри — Стрибожі онуки, знаємо також зі "Слова о полку Ігоревім". Корінь стрмають слова, що
Богиня-покровителька родини, материнства, здоров’я дітей, цілителька, берегиня домашнього вогнища, яка є матір’ю живучої сили природи. З давніх часів вона зображалася у вінку з колосся та пишних квітів з піднятими до сонця руками, в оточенні двох вершників на конях, іноді з півнем у руках чи над
Прабог, творець Всесвіту й людського роду, Род вгадується у Велесовій Книзі: "І тут у Свярги перші Пращури молили: Роду і Рожаниць — джерело (криницю) випросили, а у Дуба - частку хліба вашого". Род — духовна енергія пращурів, що перебуває в Сварзі дарує життя людям, звірам, птахам, дає
Богиня доброї долі — одне із втілень Рожаниці. вона має інформацію про майбутнє подружніх пар, народження дітей (втілення нових душ). Долі-Стрічі присвячений день Стрітення (1-2 лютого за відновленим язичницьким календарем). Цього дня, за народною вірою, богиня зима зустрічається з богинею весною.
Бог таємничих звань, покровитель музики й поезії; опікун свійських тварин; зв’язковий світів живих людей і покійних родичів. Вчені вважають, що в основі слова: веле — великий, а також воля — повелитель. Веле — старослов'янське "дуже", "багато", "сила" (пор.
Свято Русалій згадується у Велесовій книзі. Русалки — добрі божества врожаю, покровительки рослинної сили природи. Уявляються у вигляді гарних дівчат з довгими розпущеними косами, заквітчаними запашним зіллям, квітами, травами. В русалках ваші пращури вбачали посередників між світом Яви й Нави.
Син Сварога, Бог вогняних жертвоприношень. Вірогідно, колись у пам’яті народів зберігалися всі дванадцять (або й тринадцять) іменСварожичів, які були покровителями місяців (згадаємо казку про дванадцять місяців). Найвідомішим в Україні Сварожичем вважається Симаргл — Вогнебог. Сварожич; посередник
Слов’янська та праукраїнська богиня води — втілення жіночого першопочатку буття. Дана-Вода складає пару протилежностей з Вогнем-Сварожичем, що є чоловічим першопочатком буття. Вода обожнювалася нашими пращурами, бо вона є цілющою, очищаючою, родючою силою природи, справді живою водою, про яку
Бог літнього сонцевороту (сонцестояння), покровитель шлюбу, кохання, продовження роду; походить від слова купа — поєднання статей, вступ у шлюб; купайлицею також називається ритуальне вогнище цього свята, де свшценпу роль виконують вогонь і вода як засоби очищення (пор. також слово
Слов’янський бог літнього сонця, син Сварога, прабатько русичів-українців: "Дажбожі внуки ми — улюбленці Богів, і Боги свої десниці тримають на ралах наших", бо ми "славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла (кровний) заступник від Коляди до Коляди" (Велесова книга). Це
Бог палючого сонця, уособлення полум’яної сили, що надихає воїнів до битви, запалює серця хоробрих лицарів жадобою до перемоги. На думку деяких дослідників, Семиярило — це літописний Симаргл (від сім і яр — це дослівно "семипристрасний"). Український мовознавець Памва Беринда (XVII ст.)
Бог весняного сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Корінь слова яр- означає ярий, нестримний, збуджений. У давні часи чоловіча пристрасть порівнювалась з мужністю, войовничістю й силою, Тому божества родючості часто зображалися з мечем. У Велесовій книзі Ярило, названий Ярбогом