Що не село, то своє повір’я.
Народний світогляд українців мне три основні історичні шари: демонологічний, міфологічний та християнський. Перший більш глибинний, притаманний найдавнішим часам, коли люди персоніфікували як надзвичайні природні явища, так і конкретні предмети оточуючого світу, вбачаючи в них демонів.
Другий шар зароджувався із появою владних суспільних структур, які потребували належного освячення. В основі цього шару лежало обожнювання природних, переважно небесних, стихій, уособлених в образах богів. Система уявлень про богів — міфологія — вже відтворює їх певну іерархічність, виділяючи головних богів і богів другорядних. Християнська релігія абсолютизувала цю іерархічність, разом із тим нама-гаючись якщо не зруйнувати стару світоглядну систему, то максимально пристосувати її до своїх потреб.
Результатом такого протиборства ідей став релігійний дуалізм (двовір’я), котрий відчувається й нині. Сповідуючи ту або іншу християнську віру, ми, як правило, залишаємося язичниками: віримо в упирів, русалок, лісовиків тощо. І це природно, бо в основі сучасних вірувань лежить могутній шар архаїчних демонологічних уявлень.
Українські народні повір’я та легенди с яскравим свідченням всього сказаного. Вони еклектичні, багатошарові, дивовижні, захоплюючі…
Таких прикладів безліч. Українська література насичена всілякими народними повір’ями, прикметами й забобонами — яскравими, самобутніми, надзвичайно цікавими.
А ви знаете, що буде, коли розсипати сіль? А чому не можна їсти з ножа, лизати макогона, махати за столом но-гами, подавати щось через поріг, показувати на жабу пальцем. руйнувати лелече гніздо, утиратися з кимось одним рушником? Л чому на свята прийнято робити те чи інше?
Іноді ми навіть не задумуємося над цими “чому?”, на-стільки міцно вони ввійшли в наш побут. Кожна людина з дитинства й до старості перобувас в полоні традиційних уявлень народу, висловлених у піснях, казках, легендах і переказах, прислів’ях та приказках, загадках, прикметах і повір’ях.
На повір’я переважно дивляться, як на забобон, “дурну” (погану) прикмету, пережиток у “свідомості окремих людей”. Чи так це насправді? Невже все те, у що вірили наші давні предки, ми маємо відкинути як непотріб, не вартий уваги?
Що ж таке повір’я? Коли вони виникли? Чому й досі живуть, хвилюють свідомість наших сучасників, беруть помітну участь у творенні людських доль?
У них вчуваємо відгомін далеких епох, сонцепоклонниць- ких звичаїв та вірувань, нашарування елементів християнства. Та найголовніше: у повір’ях закріплена здобута досвідом система знань народу. Повір’я передають уявлення народу про природу, її явища, час, пори року, про людину та її різноманітну діяльність на основі своєрідного національного світогляду з елементами міфологічного мислення, віри, табу (заборони) й передбачення. Це переважно короткі вислови, що енциклопедично стисло висвітлюють життя природи та людини, нa основі повір’їв створено великий і чарівний світ казок, легенд, переказів, оповідань, звичаїв, морально-етичних настанов. Упродовж усього історичного розпитку людина прагнула охопити свосю свідомістю якнайширшу картину світу, пояснити, пізнати природу задля того, щоб застосувати її для своїх потреб.
Цікаві з цього погляду народні уявлення про будову світу, окремі явища природи. Зокрема, наші предки вважали, що на небі існус стільки зірок, скільки людей живе на землі; що в кожної людини є своя зірка: коли людина народжується, тоді на небі засвічується нова зоря, а коли помирає — зірка гасне, “падає”. Люди навчилися визначати сторони світу й орієнтуватися в часі вночі за зміною розташування зірок, прогнозувати погоду за певними прикметами. Згадаймо хоч би чумаків, їхній нелегкий побут під палючим степовим сонцем і нічним зоряним небом…
В усіх землеробських народів можна віднайти сліди культу матері-землі. Українці віддавна шанували землю, називали її: мати, свята земля, мати-сира земля, годувальниця наша; землею клялися — і це були найвірніша клятва, найстрашніший проклін.
Землю уявляли живою істотою, яка відчуває біль; її не можна бити, обпльовувати… Казкові богатирі втрачають силу, якщо відриваються від землі, та навпаки, варто бога-тиреві полежати на землі, як до нього повертається незви-чайна, фантастична сила.
Цей мотив звучить глибоко символічно, закликає всіх людей бережливо ставитися до землі, шанувати її, повертатися на землю своїх батьків-матерів, бо там, у ріднім краї, людина буває найщасливішою.
В українського народу збереглося багато повір’їв про воду, вогонь, місяць, різні явища природи, тварин, птахів, пори року тощо. Про деякі з них ітиметься нижче. Вони яскраві, еклектичні, багатошарові, дивовижні, захоплюючі.
Здавалося б, усі ці наївні погляди й уявлення давно відійшли в минуле. Та цей багатющий шар української народної культури для окремих людей усе ще є справжнім світорозумінням.
Автор цієї книги під час своєї подорожі до Західної України, мав унікальну можливість поспілкуватись із людьми, які донині є переконаними носіями подібних уявлень, оскільки вірять, що мудрість народу, освячена століттями, – то єдина істина. Нічого зайвого, нічого нерозумного – лише квінтесенція багатовікового досвіду спостережень.
Та й серед нас, “учених” людей, у, здавалося б, безповоротво урбавізованому світі, все ще живуть ці уявлення й повір’я
Ніч за ніч, день за день, а світ усе стоїть, як пень. День — ніч Зміна дня та ночі пояснюється так. Західне сонце опускається в море, що оточує землю, як яєчний білок оточує жовток. Під землею ж знаходиться інший світ, що сонце осяює й робить там день, а в нас ніч. Коли ж сонце підходить
Не можна ходити, щоб одна нога була взута, а друга боса, бо мати вмре. Не можна ходити в одному чоботі, бо мати (або батько) вмре. Якщо одна нога взута, друга боса, то буде чоловік кривий. Як ушиє швець кому-небудь чоботи, то не можна їх узувати, не уклавши в них вустілки, тому що будуть холодні.
Кому місяць світить, тому й зорі всміхаються. Народ глибоко шанує землю й називає її: мати, свята земля, мати-сира земля, годувальниця наша. Землею клянуться, як чимось святим. Клятва землею - найвірніша і найстрашніша. Кажуть: "Розступися, сира землеї", "Щоб ти зчорнів, як
Весна Рік — не кінь: не підженеш, але й не зупиниш. Сорок святих мають кинути сорок лопат снігу. Із сорока святих сорок морозів буде. На сорок святих сорока сорок паличок у гніздо покладві На теплого Олекси риба хвостом лід розбиває. На Благовіщення вилазять із землі всі гади. На Благовіщення
Вогонь Вогонь палить, а вода студить Вогонь святий, і лаяти вогонь не можна. На вогонь не можна плювати, бо поприщить губу, вогники будуть і буде довго гнити. Не можна кидати у вогонь брудного. Вогонь уважають святим, що уособлює образ мстивої людини. Кожна господиня повинна обходитися з вогнем
Мати, дитина Вік звікувати – не в гостях побувати До шести місяців вагітності молодиця повий на завше при собі носити ножа, щоб ве підкусила нечиста сила, бо нечистий боїться ножа і не зробить пакості. Як жінка вагітна вперше гляне на пожежу і вхопить себе за руку, погу чи за ніс, обличчя і т. д.,
Заєць хоч і малий, та свою легенду носить Силу-силенну спостережень викликав світ фауяи: розгадана поведінка тварин неодноразово рятувала людям життя. Тварини, зокрема, чудово передбачають погоду. Проте люди поприписували їм так багато всіляких властивостей і здібностей, що в них іноді навіть важко
Веретено Якщо веретено випаде з рук ткалі й хлопчик подасть його, то треба вщипнути хлопчика, щоб опісля вів не падав із ковя. Віник Не в’яжи віника в суботу, бо не минатимуть двір дурні собаки. Не переступай через віник, бо згорбатієш. Неможна переступати через віник, бо станеш сухий (худий).
Понеділок Воно як трапиться: коли середа, а коли і п'ятниця. Понеділок віддавна вважався важким днем, нещасливим святом відьом і русалок. Цього дня не рекомендувалося починати якусь нову велику роботу, а також білити хату, прясти, виїжджати в далеку дорогу (цікаво, що подібне повіря існує в
Великий цикл повір’їв стосується життя птахів. Особливо виділяються спостереження щодо ластівки, зозулі, ворони (ворона), сороки, сови (пугача), а також свійських птахів — півня та курки. Ворон уважався птахом, що віщує смерть, коли сідає на дах чиєїсь хати, кидає камінчик. Відомий народний
Хата Оце будівля: три соки та соломи троки Для того, щоб усе велося й жилося добре, щоб усі здорові були, треба вибирати для хати щасливе місце. Є люди, що взнають добрі місця. Насипають на ніч зерна купками на ті місця, де має бути слуп на хату. І коли три ночі підряд нічого не розпорпає ті
У фольклорі відображено найрізноманітніші прояви людської діяльності. Тематика повір’їв про людину, її матеріальне життя, трудову сферу, духовний світ, фізичну природу надзвичайно широка. Народна їжа українців характеризується багатством та різноманітністю. Чимало страв мають конкретне обрядове