"Не потрібен i клад, якщо в хлопця з дівкою лад" Заручини (полюбини, хустки, рушники, світанки) — закріплення згоди на шлюб. На заручини до молодої приходить молодий разом зі своїми батьками. Старший староста накриває рушником хліб, кладе на нього руку дівчини, зверху — руку хлопця та
"Як печуть коровай, весільну сукню вдягай" Бгання короваю — один із найпоширеніших весільних обрядів. Українці печуть багато видів весільного хліба: коровай, дивень, теремок, гільце, лежень, полюбовники, шишки, гуски, калачики, кожен з яких виконує специфічну обрядову функцію. Головним е
"Найкраща спілка - чоловік та жінка" Побрання — найвеселіший час у житті людини, топу й назву одержало — весілля. Весільні обряди своїм корівням сягають давніх-давен, мають характер стародавній княжий: молодий зветься князь, а молода — княгиня, їхні друзі — бояри. Колй їде поїзд із
"Як дівую, то курей не годую" Дошлюбне молодіжне спілкування має вирішальне значення для вибору нареченого (нареченої) й подальшого сімейного життя. Недаремно ж кажуть: як склався у людини шлюб, так піде й усе її життя. Ця народна мудрість виходить з того величезного значення, що його
Старої любові й іржа не з’їсть Весільні ювілеї — відзначення круглих дат створення сім’ї. Традиція ця сягає своїм корінням недалекого минулого — 60-х років і доволі міцно ввійшла в наші звичаї. Ювілеї найчастіше проводяться вдома, у колі найближчих родичів та сусідів або в ресторані. У домашніх
До раю проситься, а смерті боїться Узагалі, наша мова багата на слова, якими позначають поняття, пов’язані зі смертю. Покійного скрізь в Україні називають небіжчиком, покіником, померлим, змерлим, мерцем, мертвяком, тілом. У слова «померти» теж є багато синонімів: переставитися, упокоїтися,
Прощайте, рідні, будьте без мене не бідні Проща — один із найдавніших поховальних обрядів. Вів виконується перед тим, як покійника несуть на цвинтар. Перед домовиною, що П ставлять на подвір’ї, усі стають на коліна, прихиляючи голову. Священик виголошує прощу, тобто від імені померлого прощається з
"Власного імені не обирають, а у дарунок мають" Чи не найбільш відповідальним після хрещення вважається звичай ім'янаречення. Це пов’язано з переконанням, що вдало обране ім’я має сприяти щастю та добробуту немовляти, саме воно визначатиме його долю. Інколи кажуть: забути рідну
Молодий може вмерти, а старий мусить Певною своєрідністю в Україні визначається похорон неодружених. На знак того, що померла молода людина, на селі біля її тіла встановлюють деревце (весільне гільце). Вбирають неодружених померлих у весільний одяг. Молоду дівчину ховають у фаті (або ж у весільному
Смерть звістки не посилає Раніше, коли вмирала людина, на вікна хати, де лежав небіжчик, вивішували білі хустки чи перемітки. Це мало бути знаком для всіх родичів та односельців. Серед українців Карпат було прийнято розкладати перед хатою покійного велике вогнище, гуцули ж у такому випадку сурмили
"Як вагітній відмовиш, то й доля поцурається" Передродові обряди покликані сприяти нормальному протіканню вагітності та доброму самопочуттю жінки. Вони стосуються дуже делікатних справ — чекання родів і появи нового члена сім’ї, а тому насичені обереговими діями та повір’ями. І що
"Доглянь, куме, мою дитину як свою" Чи не найбільш недоторканними залишилися хрестини — комплекс обрядових дій, спрямовавих на прилучення дитини до сім'ї, общини та християнського світу. Розрізняють декілька варіантів хрестйн — переважно народні, суто релігійні та змішані. Найбільш